Початок застосування лікарських рослин сягає сивої давнини. Одухотворяючи багато явищ природи, тварин і рослин, первісна людина вірила, що її можуть вилікувати молитви та жертвоприношення. Поряд з тим, люди вживали деякі трави, цілющі властивості яких були добре відомі віщунам і знахарям. Звичними ліками в ті часи були полин, кропива, подорожник, м'ята, береза та інші.
Задовго до нашої ери у Древньому Єгипті, Індії, Китаї, а потім у Греції та Римі вже з'явилися письмові вказівки про види і способи вживання цілющих трав. За 4000 років до н. є. єгиптяни створили щось подібне до фармакопеї. Перший твір про лікарські рослини належить батькові медицини — Гіппократу (IV ст. до н. є.). Описи цілющої флори значаться також в енциклопедії природничих наук давньоримського природознавця Плінія Старшого (79-23 рр. до н. є.).
З введенням християнства на Русі основними поширювачами знань про лікарські рослини стали монахи. Спочатку вони вели заготівлю цілющих трав, а згодом почали їх вирощування у монастирських городах.
Про цілющі властивості рослин згадується в "Ізборнику" Святослава — одній з перших пам'яток давньоруської писемності. У Київській Русі і пізніше лікування травами було досить поширене. Населення використовувало дикорослі рослини як місцеві, так і завезені з інших країн.
Давні греки, пояснюючи дію лікарських рослин, наділяли їх надприродною силою. З давньогрецької слово "фармакон" означає водночас і отруту, і ліки, і чари. Від цього слова походить термін "фармакогнозія" — наука про лікарські рослини.
В наш час до людей повертається віра в цілющу силу трав. Зростає кількість тих, хто в скрутну хвилину звертається до фітотерапії — одного з найдавніших способів лікування. У зв'язку з цим запаси лікарських рослин зменшуються. Частина їх заборонена для заготівлі, чимало видів можна заготовляти лише в обмеженій кількості. В даний час різко скорочуються природні запаси аїру болотного, конвалії травневої, оману високого, цмину, ромашки лікарської і тощо. Майже повністю вичерпані ресурси для заготівлі валеріани лікарської, горицвіту весняного, золототисячнику малого. Для підтримання належного режиму експлуатації сировинних масивів цих лікарських рослин необхідно здійснювати їх збирання в одних і тих же місцях один раз на 2-3 і більше років. Деякі види цілющої флори вже занесені до Червоної книги України — це астрагал шерстистоквітковий, цибуля ведмежа, орхідні.
Необхідно завжди пам'ятати про те, що "зелена аптека" — золотий фонд флори нашого краю і вона потребує зваженого використання її ресурсів.
Лісова аптека
Бузина чорна. Народні назви: самбук, боз, бозник, бучила, бузинка.
Вважають, що латинська назва бузини "самбукус" походить із Ірану від поширеного там триструнного музичного інструменту, який називають самбуком. Цей інструмент виготовляють з деревини бузини. Батько наукової медицини Гіппократ відзначав бузину за сечогінну дію, радив вживати відвар з її коренів для лікування набряків. У середні віки бузину вважали священним деревом. Вірили, що її плоди дарують довголіття.
Бузина чорна — гіллястий кущ або невелике дерево, що росте в лісах, заростях чагарників, узбіччі лісових доріг, у парках, садах. На території Кіровоградської області є досить звичайною рослиною зі значними запасами, які дозволяють здійснювати її промислову заготівлю.
Квіти мають потогінну, сечогінну, в'яжучу і слабку дизенфікуючу дію. Водний настій з них застосовують для полоскання при бронхіті, грипі, захворюваннях порожнини рота. Люди використовують плоди для забарвлення й надання мускатного смаку вину.
У сільській місцевості бузину висаджують біля комор, зважаючи на те, що щурі і миші не терплять запаху цієї рослини.
Задовго до нашої ери у Древньому Єгипті, Індії, Китаї, а потім у Греції та Римі вже з'явилися письмові вказівки про види і способи вживання цілющих трав. За 4000 років до н. є. єгиптяни створили щось подібне до фармакопеї. Перший твір про лікарські рослини належить батькові медицини — Гіппократу (IV ст. до н. є.). Описи цілющої флори значаться також в енциклопедії природничих наук давньоримського природознавця Плінія Старшого (79-23 рр. до н. є.).
З введенням християнства на Русі основними поширювачами знань про лікарські рослини стали монахи. Спочатку вони вели заготівлю цілющих трав, а згодом почали їх вирощування у монастирських городах.
Про цілющі властивості рослин згадується в "Ізборнику" Святослава — одній з перших пам'яток давньоруської писемності. У Київській Русі і пізніше лікування травами було досить поширене. Населення використовувало дикорослі рослини як місцеві, так і завезені з інших країн.
Давні греки, пояснюючи дію лікарських рослин, наділяли їх надприродною силою. З давньогрецької слово "фармакон" означає водночас і отруту, і ліки, і чари. Від цього слова походить термін "фармакогнозія" — наука про лікарські рослини.
В наш час до людей повертається віра в цілющу силу трав. Зростає кількість тих, хто в скрутну хвилину звертається до фітотерапії — одного з найдавніших способів лікування. У зв'язку з цим запаси лікарських рослин зменшуються. Частина їх заборонена для заготівлі, чимало видів можна заготовляти лише в обмеженій кількості. В даний час різко скорочуються природні запаси аїру болотного, конвалії травневої, оману високого, цмину, ромашки лікарської і тощо. Майже повністю вичерпані ресурси для заготівлі валеріани лікарської, горицвіту весняного, золототисячнику малого. Для підтримання належного режиму експлуатації сировинних масивів цих лікарських рослин необхідно здійснювати їх збирання в одних і тих же місцях один раз на 2-3 і більше років. Деякі види цілющої флори вже занесені до Червоної книги України — це астрагал шерстистоквітковий, цибуля ведмежа, орхідні.
Необхідно завжди пам'ятати про те, що "зелена аптека" — золотий фонд флори нашого краю і вона потребує зваженого використання її ресурсів.
Лісова аптека
Бузина чорна. Народні назви: самбук, боз, бозник, бучила, бузинка.
Вважають, що латинська назва бузини "самбукус" походить із Ірану від поширеного там триструнного музичного інструменту, який називають самбуком. Цей інструмент виготовляють з деревини бузини. Батько наукової медицини Гіппократ відзначав бузину за сечогінну дію, радив вживати відвар з її коренів для лікування набряків. У середні віки бузину вважали священним деревом. Вірили, що її плоди дарують довголіття.
Бузина чорна — гіллястий кущ або невелике дерево, що росте в лісах, заростях чагарників, узбіччі лісових доріг, у парках, садах. На території Кіровоградської області є досить звичайною рослиною зі значними запасами, які дозволяють здійснювати її промислову заготівлю.
Квіти мають потогінну, сечогінну, в'яжучу і слабку дизенфікуючу дію. Водний настій з них застосовують для полоскання при бронхіті, грипі, захворюваннях порожнини рота. Люди використовують плоди для забарвлення й надання мускатного смаку вину.
У сільській місцевості бузину висаджують біля комор, зважаючи на те, що щурі і миші не терплять запаху цієї рослини.
Дуб звичайний. Народні назви: нелинь, стежар.
Дуб вважається могутнім деревом-велетнем, справжнім царем листяних лісів. У давніх слов'ян дуб був священним деревом, яким опікувався сам Перун-громовик. Без дозволу віщунів та волхвів ніхто не мав права ламати або рубати дубові дерева. Під зеленими шатами дубів відбувалися усілякі свята, здійснювалися релігійні культи. Скільки казок створено про це чудове дерево! Згідно однієї легенди, на дубові зростали молодильні плоди, які дарували людям безсмертя. А золоті жолуді та русалки на його гілках? А кіт учений на дубі тім? Скільки поетів, музикантів, майстрів пензля надихало це величне дерево.
Дуб звичайний — головна лісоутворююча порода на Кіровоградщині. В області здійснюється промислова заготівля дубової кори, яка має лікарське значення. Відвар кори дуба застосовується як в'яжучий та протизапальний засіб, також для полоскання горла, порожнини рота, при захворюваннях ясен, стоматиті, ангіні тощо.
Дерен справжній, кизил. Народні назви : деренка, дрінкове дерево.
Кісточки дерену було знайдено при розкопках давнього Херсонеса (в Криму), який існував у V ст. н. є.
З давніх давен кизил був відомий як лікувальний засіб та рослина, що має тверду деревину. Дереновим списом був озброєний легендарний Одіссей у знаменитій поемі Гомера. Міфічний засновник Риму — Ромул, згідно легенди, встромив дереновий спис на Палантинському горбі, і згодом спис перетворився на квітуче кизилове дерево. Гіппократ писав, що з листя дерену можна готувати цілющий відвар, який позитивно впливає на шлункові хвороби, а Овідій у своїй поемі "Золотий вік" описав, як варити кизилове варення.Дерен — це чагарник або невелике дерево висотою 2-9 м, яке росте в лісах, на узліссях, серед чагарників. В Кіровоградській області — рідкісна малопоширена рослина. Острівне місце знаходження кизилу відоме в Дмитрівському лісництві. Плоди його, що мають кисло-солодкий смак, вживаються в їжу, застосовуються для виготовлення соків, сиропів, джемів, мармеладу, зефіру, цукерок тощо. У народній медицині кизил використовують для підвищення апетиту, як протигарячковий засіб, сухі плоди — при простудах, кишкових захворюваннях.
Калина звичайна. Народні назви: калина лісова, калинка, свіба та ін. "Ой, у лузі червона калина похилилась"...
Скільки пісень, легенд, прислів'їв присвячено цій рослині. Орнамент з плодами калини досить часто можна побачити на українських вишиванках. Навесні калина прикрашається квітами, восени — бурштиново-червоними гронами плодів і поступово червоніючим листям. Калина є національним символом України.Це — високий (1,5-4м) гіллястий чагарник з сірувато-бурою корою. Росте в підліску широколистяних лісів, на луках, по берегах річок та водойм. В області є звичайною рослиною.
Відвар кори калини використовують при внутрішніх кровотечах, також як спазмолітичний і заспокійливий засіб. Препарати з кори калини знижують артеріальний тиск. Плоди збільшують діурез. Вони входять у вітамінні збори. Після морозів плоди вживають в їжу як засіб від кашлю та початкових стадій гіпертонії.
Конвалія звичайна. Народні назви: вовча фіалка, кукурічка, купена, ранник і ін.
У перекладі латинська назва означає "лілея долин, що квітує у травні". За історичними даними, в минулому конвалію вважали символом медицини. У Німеччині в далекому минулому хлопці і дівчата кидали квіти конвалії у палаюче багаття, приносячи їх в жертву богині весни. А у Франції існувало свято конвалій, під час якого прикрашали гарними духмяними рослинами власні оселі.Конвалія — це трав'яниста багаторічна рослина з родини лілійних. Цвіте у травні — червні. Росте в лісах, на узліссях, по днищу балок. В Кіровоградській області — регіонально рідкісний вид, що потребує охорони. Заготівля конвалії в Україні лімітована.
Препарати конвалії застосовуються у медичній практиці, як найцінніший серцевий засіб, у вигляді спиртових настоїв. Конвалія містить до 20 серцевих глікозидів. Квітки конвалії здавна використовували у народній медицині проти водянки, епілепсії, лихоманки, хвороб очей. Квітки йдуть на виготовлення есенцій у парфумерії. Ефірні масла конвалії входять до складу кращих парфумів світового стандарту.
Копитняк європейський. Народні назви: копитець, копитки, копитці, підлітник, піддоріжник тощо.
Ця рослина має тисячолітню історію. Його назва пов'язана з формою листя, яке нагадує кінське копито. Копитняк — багаторічна трав'яниста рослина з родини хвилівникових, росте у широколистяних і мішаних лісах. В Кіровоградській області — звичайна лісова рослина. Дуже популярний у народній медицині. Копитняк застосовують як блювотне, сечогінне, при гастриті, екземах, як засіб від алкоголізму. Рослина отруйна — слід про це пам'ятати.Крушина ламка. Народні назви : крух, німина, собачник та ін.
Рослина з крихкою деревиною, вона легко ламається. Ця особливість відображена у її назві. Крушина — це високий кущ висотою до 2 м з родини жостерових. Росте
в широколистяних лісах, на лісових галявинах, серед чагарників. В області здійснюється промислова заготівля крушини ламкої. Рослина отруйна. У науковій медицині її використовують як проносний засіб, при жовчнокам'яній хворобі, запаленні і цирозі печінки. Кора йде на дублення шкіри, деревина — на колодки та гвіздки для черевиків, на виготовлення мисливського пороху та феєрверків.
